Редакційна ілюстрація подорожнього записника, фотоапарата й кіноплівки міжвоєнної доби

Софія Яблонська: подорожі світом, збережені у фотографіях і тревелогах

Софія Яблонська в Марокко, Китаї та Полінезії: як її тревелоги, фотографії й кінозйомки зберегли досвід подорожей та суперечності колоніальної доби ХХ століття.

Facebook LinkedIn TikTok Instagram
У 1934 році Софія Яблонська розповіла читачкам «Нової хати», як спробувала подорожувати Китаєм без звичних європейських вигод. Задум швидко зіткнувся з умовами караванного заїзду. Цей невдалий досвід вона перетворила на подорожній нарис. Поряд із її текстом сьогодні можна побачити китайські фотографії авторки: обличчя дітей, вуличну сцену, повсякдення, яке не вміщується у перелік відвіданих країн.

Письменниця, фотографиня й кінооператорка залишила кілька способів розповісти про ту саму мандрівку. Тревелог зберігає її реакції та розмови, фотографія — вибраний момент, кінозйомка — рух і перебіг дії. Зіставлення цих матеріалів дозволяє побачити і світ перед камерою, і людину, яка вирішувала, що саме показати.

Найвиразніше цей підхід працює на трьох напрямах: Марокко, Китай та острови Тихого океану. Тут особиста цікавість Яблонської зустрічається з нерівністю колоніальної доби, місцевими уявленнями про чужинців і можливостями жінки за камерою. Водночас не кожну фотографію можна прив’язати до конкретного абзацу, а відомості про показ фільмів не замінюють аналізу самих стрічок. Збереження її авторського погляду починається саме з такої уважності до джерел.

Від Галичини до Парижа: як сформувався погляд мандрівниці

Софія Яблонська жила у 1907–1971 роках. Вона походила зі священничої родини із села Германів на Львівщині. Двадцятирічною поїхала до Парижа, де її зацікавлення кіно набуло професійного спрямування. Центр міської історії пов’язує початок її світових мандрів із 1929 роком.

Її подорожі припали на час, коли фотографія й кіно стали засобами масового представлення далеких країн. Проте авторство такого зображення мало значення: місцева людина, європейський турист і працівник колоніальної адміністрації могли зовсім по-різному описати одну вулицю.

Літературознавиця Олена Юрчук пропонує читати «Чар Марока» через подвійний досвід авторки: європейки та представниці бездержавного українського народу. У цій інтерпретації захоплення незнайомим співіснує з критикою європейської зверхності. Це пояснення дослідниці, а не готовий ключ до кожного епізоду Яблонської.

Українська культура міжвоєнного часу мала різні шляхи до екранного зображення. Історія Олександра Довженка та його кінематографу відкриває один із них. Робота Яблонської за межами України додає до цього поля інший досвід: документування людей і середовищ, які галицькі читачі переважно знали з чужих оповідей.

Марокко: особиста зустріч замість готової картини Сходу

Перший подорожній роман Яблонської, «Чар Марока», вийшов у Львові 1932 року. За описом видавництва «Родовід», у ньому авторка приділяла увагу різним суспільним верствам, становищу жінок, взаєминам місцевих мешканців та іноземців, а також берберським спільнотам поза європейським контролем.

Таке коло тем змінює спосіб читання. Країна постає простором зустрічей і нерівних можливостей, а не лише набором видовищ. Водночас видавничу характеристику цілковитої неупередженості авторки не слід сприймати буквально: жоден мандрівний текст не існує поза мовою та уявленнями свого часу.

Юрчук наголошує на зміні ролей у прозі Яблонської. Мандрівниця спостерігає за іншими, але й сама стає об’єктом їхньої уваги. Вона мусить пояснювати себе, пристосовуватися та переживати власну незвичність. Отже, авторський погляд тут можна досліджувати через взаємодію, а не тільки через опис побаченого.

Фотографії варто читати поруч із такими епізодами, але не як автоматичне підтвердження всіх деталей оповіді. Кадр може показати вбрання, архітектуру або розташування людей. Розмову, мотиви чи переживання він самостійно не встановлює. Для точного зіставлення потрібні підпис, місце зйомки та датування; без них можна говорити про тематичну близькість, але не про тотожність сцени.

Редакційна реконструкція міського середовища Марракеша на межі 1920–1930-х років

Редакційна реконструкція середовища, а не фотографія Софії Яблонської.

Китай: невдала ночівля і люди перед об’єктивом

У нарисі «У китайському заїзді», надрукованому 1934 року, Яблонська описала свою спробу вирушити до Лю-Фєнґу без європейських зручностей. Перша ночівля в Ан-Нін-Чау виявилася важкою: спільні лави, виснаження та комахи зруйнували початковий задум. Пізніше авторка визнала необхідність возити похідне ліжко й запас їжі.

У цій розповіді вона залишає місце власній помилці. Читач бачить, як початкове бажання випробувати інший спосіб життя змінюється під тиском тілесного досвіду. Коротке «я мусила звикнути» передає завзяття, але подальший перебіг нарису показує межі цього наміру.

«Локальна історія», яка передрукувала текст зі збереженням давнього правопису, опублікувала поруч дві фотографії з атрибуцією Яблонській. На світлині з підписом «З китайського життя 1930-х рр.» видно людей біля відкритих плетених конструкцій; на іншій, підписаній «Китайська дітвора», діти стоять перед камерою групою. Підписи відсилають до львівського видання подорожніх нарисів 2015 року.

Ці знімки не позначені як ілюстрації саме ночівлі в Ан-Нін-Чау. Їхнє зіставлення з текстом працює на іншому рівні: нарис відкриває незручності та рішення мандрівниці, фотографії повертають увагу до людей перед її об’єктивом. Їхніх думок чи ставлення до авторки за самим зображенням встановити не можна.

Подібні питання виникають і під час читання фотографії дітей на березі Сули: кого показує кадр, як його підписано і де опис переходить у припущення. Географія змінюється, вимога до доказу залишається.

Редакційна ілюстрація зіставлення подорожнього записника та фотографічного кадру

Ілюстрація принципу зіставлення джерел; зображені матеріали не є документами з архіву.

Фотоапарат і кінокамера: робота, що вимагала доступу

Другий тревелог, «З країни рижу та опію», був уперше опублікований у Львові 1936 року. Видавництво «Родовід» датує його написання 1932–1935 роками, коли Яблонська працювала операторкою в Китаї та Індокитаї.

Опис книги виділяє труднощі фотографування й кінозйомки, зокрема недовіру до камери та уявлення про те, що вона забирає душу. Таку характеристику слід пов’язувати з описаними авторкою середовищами, а не поширювати на всіх мешканців Китаю. Вона повідомляє про ситуації контакту, а не дає універсального пояснення поведінки населення.

Для історії фотографії тут важливий сам доступ до зйомки. Наявність апарата ще не гарантує, що люди погодяться перед ним стояти. Їхня відмова, цікавість або недовіра впливають на те, які зображення зрештою потрапляють до архіву. Тому тревелог може пояснювати умови появи кадру, яких у самому кадрі вже немає.

Кіноспадщина Яблонської має документований слід публічної презентації: 31 січня 2019 року Центр міської історії у Львові організував показ чотирьох її документальних фільмів. В описі події зазначено, що короткі репортажі 1930-х років зафіксували життя й побут В’єтнаму, Камбоджі, Індонезії та Французької Полінезії.

Ця програма підтверджує показ і окреслює географію матеріалу. Вона не встановлює точні дати кожної сцени, монтажні рішення або відповідність конкретному розділу книги. Такі питання потребують перегляду стрічок і перевірки їхніх описів. Саме тому фотографія, текст і фільм доповнюють одне одного, але залишаються окремими джерелами.

«Далекі обрії» і Теура: подорож у колоніальному світі

Третій тревелог, «Далекі обрії», присвячений навколосвітній мандрівці. За видавничим описом, Яблонська писала його в дорозі у 1934–1935 роках, а після тривалого редагування книга вийшла у Львові 1939-го. Дату публікації тут важливо відрізняти від часу описаних подій.

«Родовід» звертає увагу на поєднання особистих переживань із роздумами про колонізацію у французьких та нідерландських володіннях. Це суттєвий контекст для читання її маршрутів: подорож відбувалася у світі, де можливості пересування й право представляти інших були нерівномірними.

За поясненням Українського культурного фонду та видавців проєкту, мешканці Бора-Бора назвали Яблонську Теурою, що вони передають як «червона птаха». Саме це ім’я стало назвою сучасного видавничого проєкту. Воно зберігає пам’ять про конкретну зустріч, проте не дає підстав говорити, що авторку однаково сприймали в усіх відвіданих країнах.

У ширшій історії української присутності за межами батьківщини доречне зіставлення зі світовою мапою українців Георґа Гасенка. Мапа впорядковує географію спільнот; мандрівна проза дозволяє простежити особистий досвід зустрічі з цією великою географією. Це різні способи зробити світ видимим українському читачеві.

Редакційна реконструкція узбережжя Бора-Бора у міжвоєнну добу

Ілюстрація середовища, а не відтворення конкретного кадру чи зустрічі Яблонської.

Як читати тексти, фотографії та фільми разом

Зіставлення спадщини Яблонської не вимагає, щоб кожен абзац мав відповідну фотографію. Значно корисніше з’ясувати, яке питання може розкрити кожен тип матеріалу.

МатеріалЩо він дозволяє досліджуватиЩо потребує додаткової перевірки
ТревелогАвторське осмислення, послідовність розповіді, опис взаємодіїДослівність діалогів, часові скорочення, редакційні зміни
ФотографіяВидимі деталі та композицію конкретного моментуМісце, дату, імена людей, постановочність
Документальний фільмРух, тривалість дії, екранне представлення середовищаДатування, авторство монтажу, повноту збереженої версії
Листування й рукописиПідготовку твору та зміни задуму, якщо документи це фіксуютьАвторство, адресата, дату й співвідношення з друкованим текстом

Фотографія не є нейтральною тільки тому, що її зроблено камерою. Вибір точки зйомки, межі кадру та моменту вже формують оповідь. Текст додає пояснення, але також проходить через пам’ять і редагування. Фільм показує послідовність зображень, яку теж хтось відібрав.

Тому переконливе зіставлення починається з атрибуції. В історії відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві фотографічні матеріали також супроводжують розповідь про подію. Для обох сюжетів принцип однаковий: підпис і походження світлини потрібні раніше, ніж висновок про те, що вона доводить.

Архів Яблонської: що повернуло видання «ТЕУРА»

У 2018 році за підтримки Українського культурного фонду «Родовід» реалізував проєкт «ТЕУРА. Софія Яблонська». Він об’єднав фотоальбом і нові видання трьох тревелогів. Альбом містить фотографії з архіву онуки мисткині Наталі Уден-Яблонської в Парижі, передмову Оксани Забужко та біографію, підготовлену Веронікою Гоменюк і Андрієм Беницьким.

Це повернення фотографічної спадщини змінює спосіб знайомства з авторкою. Читач може звернутися до її зображень як до окремої творчої роботи, а не лише як до супроводу літературної біографії. Водночас сучасний альбом має власний відбір і дизайн: розташування фотографій у ньому не слід автоматично ототожнювати з порядком їх створення.

Фундація Софії Яблонської визначає серед своїх завдань збереження й упорядкування фотографій, рукописів, фільмів та листування, створення цифрового архіву й уточнення біографії. Заявлена мета не означає, що весь корпус уже оцифрований і доступний без обмежень. Для конкретного матеріалу потрібні його опис та умови використання.

Редакційна ілюстрація впорядкування фотографій, рукописів і кіноплівок в архіві

Концептуальна ілюстрація архівної роботи; не зображення реального фонду.

Яблонську можна включати до ширшого кола біографічних історій у розділі «Просопографія», але її спадщина потребує уваги до самих медіа. На сторінці нарису вона визнає помилку. У фотографії залишає вибраний момент чужого повсякдення. У кінорепортажі зберігає рух світу, який уже змінився. Читати ці матеріали разом означає зберегти її голос і водночас залишити людям перед об’єктивом більше простору, ніж роль декорацій до мандрівної біографії.

Джерела

Сподобалася стаття?
0 вподобань
Поділитися
Схожі за змістом

Читайте також

Обговорення

Коментарі 2

2Учасників
1Відповідей
0За 7 днів
vse_bulo_hirshe

Коментар до статті Владислав Костенко @vse_bulo_hirshe 1 місяць тому Звичайно, спочатку всі захоплюються екзотикою та романтикою мандрів, а потім раптом виявляється, що потрібні гранти, видавництва та фонди для збереження архіву. Цікаво, хто зрештою окупив усі ці видавничі проєкти.

nazar_eskiz

Відповідь на коментар Владислав Костенко Назар Левченко @nazar_eskiz 1 місяць тому Мене більше зачепило, як вона чесно описувала свої перші помилки й незручності в дорозі, аніж організація самих видань.