Роман Шухевич, Дмитро Грицай та Катерина Мешко-Логуш на Конференції поневолених народів 1943

21-23 листопада 1943 року в окупованій німцями Варшаві відбулася Конференція поневолених народів, на якій зібралися представники антинацистських рухів із різних частин Східної Європи. Серед найважливіших делегатів конференції були видатні українські діячі Роман Шухевич, Дмитро Грицай та Катерина Мешко-Логуш, які представляли український визвольний рух. Цей історичний захід став символом міжнародної боротьби проти тоталітаризму, а українські делегати активно відстоювали інтереси України на міжнародній арені. У статті ми розглянемо роль цих діячів на конференції, її політичне значення та історичний контекст.

Конференція поневолених народів виникла в контексті зростання нацистської агресії та антигітлерівського опору. До 1943 року Третій рейх суттєво послабився на фронтах, що дало можливість різним підпільним організаціям створювати міжнародні коаліції для боротьби з окупацією. Основною метою конференції було об'єднання зусиль різних націй у боротьбі проти нацизму, а також обговорення політичного майбутнього Європи після війни.

На конференцію були запрошені представники від таких країн, як Польща, Литва, Латвія, Естонія, Україна, Білорусь, Чехословаччина та інші. Головним питанням стало вироблення спільної стратегії для захисту прав народів, які опинилися під нацистською окупацією. Однак, складність полягала в тому, що національні рухи мали різні погляди на післявоєнний устрій Європи та роль великих держав, таких як СРСР та США.

Роль українського визвольного руху

Український визвольний рух, представлений на конференції Романом Шухевичем та його соратниками, мав на меті не лише боротьбу з нацистською окупацією, але й відновлення незалежної української держави. Шухевич та Грицай активно виступали за те, що після війни Україна повинна отримати повну незалежність від СРСР, чого було складно досягти в умовах двосторонньої окупації німецькими та радянськими військами.

Роман Шухевич, командир Української повстанської армії (УПА), та Дмитро Грицай, один із провідних військових діячів УПА, стали ключовими фігурами української делегації на Конференції поневолених народів. Вони представляли політичні та військові інтереси України, які були важливими для збереження національної ідентичності та досягнення незалежності.

Роман Шухевич: стратег та лідер УПА

Роль Романа Шухевича на конференції була надзвичайно важливою. Як головнокомандувач УПА, Шухевич розумів необхідність міжнародної підтримки українського руху опору. Його виступи підкреслювали невід'ємне право України на суверенітет, і він чітко заявляв, що боротьба проти нацизму не повинна переростати в нове поневолення — цього разу радянське.

Шухевич наголошував на важливості збройного опору та закликав інші народи до активної підтримки українських зусиль. Його авторитет серед інших делегатів був значним, оскільки УПА показала себе як одна з найорганізованіших партизанських армій у Східній Європі.

Дмитро Грицай: координатор українських військових зусиль

Дмитро Грицай, відомий як "Перебийніс", був ключовою військовою постаттю УПА, відповідальною за координацію українського військового опору. На конференції він виступив з промовами, які підкреслювали військовий аспект боротьби, наголошуючи на необхідності створення загальної стратегії для всіх поневолених народів Європи. Його військовий досвід надавав українській делегації авторитетності.

Катерина Мешко-Логуш, також відома як одна з активних учасниць українського визвольного руху, стала важливим представником жіночого крила на конференції. Її роль була надзвичайно символічною, оскільки участь жінок у політичних подіях того часу була обмеженою. Ось ключові моменти її участі:

• Активна боротьба за права жінок в опорі: Мешко-Логуш активно виступала за участь жінок у визвольному русі, наголошуючи на їхній рівноправності в боротьбі за національну незалежність. Її промови на конференції стали потужним голосом феміністського руху в контексті визвольної боротьби.
• Інтелектуальна складова руху: Як освічена жінка, Катерина активно займалася культурно-просвітницькою діяльністю серед українського населення. Вона підкреслювала, що український народ має право не тільки на політичну незалежність, але й на культурний розвиток.

Глибокий розбір ролі Мешко-Логуш

Постать Катерини Мешко-Логуш відкриває важливий аспект того, як жінки відігравали значну роль у політичних і військових подіях часів Другої світової війни. Її діяльність не лише в Україні, але й на міжнародній арені свідчить про глобальність українського питання та важливість культурної ідентичності. Мешко-Логуш демонструвала, що жіночий внесок у боротьбу є невід'ємною частиною визвольного руху, що відзначає її серед перших українських жінок-політиків.

Конференція поневолених народів привернула увагу міжнародної спільноти, проте реакція була неоднозначною. На Західній арені питання українського визвольного руху викликало складні дискусії, оскільки Велика Британія та США були на боці Радянського Союзу у війні проти нацистської Німеччини. Незважаючи на це, конференція досягла певних результатів.

• Підтримка антинацистських сил: Західні держави уважно стежили за діями української делегації, однак більшість з них вагалися надавати пряму підтримку, оскільки Радянський Союз уже вважався головним союзником у боротьбі проти Гітлера.
• Опозиція з боку СРСР: Радянська влада категорично виступала проти будь-яких форм самовизначення України та намагалася нейтралізувати міжнародні зусилля українців. Радянська пропаганда виставляла українських партизан як "зрадників" і "колаборантів", що ускладнювало їхнє становище на міжнародній арені.

5. Висновки та значення конференції для України

Конференція поневолених народів стала важливою подією в історії українського визвольного руху. Участь таких видатних діячів, як Роман Шухевич, Дмитро Грицай і Катерина Мешко-Логуш, дозволила підняти питання української незалежності на міжнародному рівні та привернути увагу до проблеми поневолення багатьох народів Європи.

Хоча конференція не призвела до негайних політичних змін, її значення полягає в тому, що вона засвідчила готовність українського народу до боротьби за свою незалежність у глобальному контексті. Учасники конференції стали символами непокірності і волі до свободи, що відображає дух українського народу в часи війни.

Р.S. Визвольний рух України під час Другої світової війни показав, що, незважаючи на тиск великих держав, маленькі нації мають право голосу і можуть боротися за свої інтереси.