Резолюція Бердянської Міської Ради 1917: Шлях до України

Дізнайтесь, як Бердянськ приєднався до УНР у 1917 році. Факти, аналіз, наслідки резолюції 12 грудня. Історія, що оживає на сторінках статті. Читайте зараз!

Коли в грудні 1917 року Українська революція розгорталася на повну, Бердянська міська рада зробила крок, який назавжди увійшов в історію — проголосувала за приєднання до Української Народної Республіки. Це сталося 12 грудня, у часи, коли Україна боролася за свою долю. Рішення місцевих бердянців не просто папірчик із печаткою — це відгомін прагнень до свободи, самоврядування й національної гордості. У цій статті ми розберемо, що передувало цій резолюції, що вона означала і як вплинула на місто та країну. Готуйтеся до подорожі в минуле, де кожен факт — це цеглинка у фундаменті сучасної України.

Історичне тло: бурхливі часи Української революції

Українська революція 1917–1921 років — це не просто сторінка в підручнику, а справжній вир подій, коли народ нарешті відчув шанс здобути власну державу. Усе почалося з Лютневої революції в Росії, коли 27 лютого 1917 року цар Микола II зрікся престолу. Хаос у імперії дав поштовх українцям. Уже 17 березня в Києві з’явилася Українська Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським — людиною, яка стала символом відродження нації. Цей орган спершу вимагав автономії, а згодом повів Україну до незалежності через чотири Універсали.

Перший Універсал від 23 червня 1917 року проголосив автономію України в складі Росії. Другий і Третій уточнювали права й повноваження, а Четвертий, від 22 січня 1918 року, кинув виклик усім — УНР стала незалежною. У цей період міста й села гуділи від зборів і дискусій. Хтось підтримував УЦР, хтось тягнув до більшовиків, а хтось мріяв про стару Росію. Бердянськ не стояв осторонь — тутешні діячі вже влітку 1917 року міркували, куди повернути кермо своєї долі.

Таврійська губернія, де лежить Бердянськ, була строкатою за населенням і настроями. Українці складали значну частину, але росіяни, євреї й греки додавали свої голоси до політичного хору. Усе це кипіло на тлі економічної скрути й чуток про війну. Саме в такій атмосфері визрівало рішення, яке Бердянська рада ухвалила наприкінці року.

Резолюція Бердянської Міської Ради: як усе було

12 грудня 1917 року в Бердянську зібралася міська рада, щоб сказати своє слово в історії. Це не був спонтанний порив — передували місяці гарячих суперечок, зібрань і навіть вуличних дебатів. Бердянськ, порт на Азовському морі, мав стратегічне значення, тож його вибір важив немало. Резолюція стала кульмінацією національного пробудження, яке наростало в місті ще з весни.

2.1 Що передувало рішенню

Уже влітку 1917 року Бердянськ гудів від національного духу. Товариство "Просвіта" розгорнуло тут шалену діяльність. 10 серпня в приміщенні чоловічої гімназії відкрили українські курси — подія, що зібрала вчителів, гімназистів і просто небайдужих. Міський голова Петро Константинов тоді сказав: "Рідна мова — це ключ до світових ідей". Ці слова гріли серця й додавали сміливості. А ще в червні делегат від Бердянська, Юрій Гаврилко, поїхав на селянський з’їзд до Києва й повернувся з вогником у очах — його обрали до УЦР.

Місто жило новинами з Києва, де УЦР набирала ваги. Але не всі були заодно. Більшовики вже точили зуби на владу, а дехто з місцевих купців і чиновників сумнівалися — чи не краще лишитися з Росією? Та голос українців усе ж переміг. До грудня рада дійшла до точки, коли треба було не просто говорити, а діяти.

2.2 Що сказано в резолюції

Резолюція, ухвалена 12 грудня, була короткою, але чіткою. Бердянськ приєднувався до УНР як частини Російської федеративної демократичної республіки — адже на той момент УЦР ще не оголосила повну незалежність. У документі визнали владу Ради Народних представників Таврійської губернії та Генерального Секретаріату УЦР. Це був компроміс — крок до України, але з оглядкою на Росію.

Та за сухими рядками ховалася велика ідея. Рада хотіла демократії, самоврядування й права голосу для місцевих. У тексті відчувалася віра в майбутнє, де Бердянськ стане не просто портом, а частиною великої української справи. Хто саме писав ці слова — невідомо, але голос ради віддзеркалював настрої більшості бердянців.

Наслідки резолюції: що змінилося

Рішення Бердянської ради не лишилося просто на папері — воно розбурхало місто й дало поштовх подіям, які відчувалися далеко за його межами. Це був сміливий жест, але він одразу ж наштовхнувся на спротив і виклики.

3.1 Що сталося в Бердянську й поза ним

• Переворот влади: Після резолюції влада в місті перейшла до прихильників УНР. Та радість була недовгою. Уже 23 грудня більшовицька Рада робітничих і солдатських депутатів проголосила свою владу. Почалися сутички — українські сили проти червоних. Хто переміг? Спершу більшовики, але ненадовго.
• Торгівля й порт: Бердянськ жив морем. Приєднання до УНР змінило торговельні шляхи — зв’язки з Росією послабшали, а з Києвом ще не налагодилися. У 1918 році порт стояв напівпорожній, бо війна й хаос скували економіку.
• Національний дух: Резолюція розбудила українців. У січні 1918 року відкрили першу українську школу, а "Просвіта" почала видавати листівки рідною мовою. Люди відчули себе частиною великого.

3.2 Глибший погляд

Резолюція стала для Бердянська іспитом на сміливість. Вона показала, що навіть маленьке місто може вплинути на долю країни. Та водночас оголила слабкість — УНР ще не мала сили тримати такі міста міцно. Більшовики скористалися розколом і за місяць перехопили кермо. Але чи був цей крок марним? Ні. Він залишив слід — у пам’яті й у боротьбі, яка тривала далі.

Для України це був один із цвяхів, що забивали в основу державності. Бердянськ разом із десятками інших міст сказав "так" УЦР, і це дало надію. Та реальність була жорсткою — без армії, без грошей УНР хиталася. Резолюція стала символом, але не щитом. І все ж вона довела: народ готовий брати долю в свої руки, навіть коли ворог стоїть за порогом.

А ще це був урок. Місцеві ради могли вести за собою, але без єдності й сили зверху їхні голоси гасли в бурі. Бердянськ спробував, і хоч упав під більшовиками, його "так" Україні звучало ще довго — у серцях тих, хто не здався.

Як діяли інші: Бердянськ серед міст України

Бердянськ не був одинаком у своєму рішенні. По всій Україні міста обирали свій шлях — хтось із УНР, хтось із більшовиками, а хтось чекав, чий віз візьме.

4.1 Київ і Харків

Київ був серцем УНР. Тут УЦР творила історію, видаючи Універсали й збираючи війська. У грудні 1917 року місто гуділо від підтримки, але й більшовики не спали — у січні 1918-го вони підняли повстання на "Арсеналі". Харків же пішов іншим шляхом. 24 грудня там проголосили радянську владу — прямо проти УЦР. Це був удар у спину, бо Харків став плацдармом червоних.

У Бердянську все було тихіше, але схоже — спершу вибір на користь УНР, а потім більшовицький реванш. Та якщо Київ боровся до кінця, а Харків одразу "почервонів", Бердянськ вагався між духом і прагматизмом.

4.2 Одеса й інші

Одеса — порт і котел національностей — гуділа від суперечок. Українці тут були, але росіяни й більшовики переважали. У січні 1918 року місто захопили червоні, хоч українські сили чинили спротив. А от у Полтаві чи Чернігові ради частіше схилялися до УНР — там український дух був міцнішим.

Бердянськ стояв десь посередині. Його вибір УНР був щирим, але слабким перед силою ворога. Це показує, як по-різному міста України бачили своє завтра — і як важко було зліпити з тих голосів єдину країну.

Спадщина: що лишилося від 12 грудня

Резолюція 1917 року — не просто стара бумага в архіві. Це жива історія, яка й досі говорить із нами.

Бердянськ пам’ятає

Сьогодні в Бердянську про 12 грудня згадують із гордістю. У краєзнавчому музеї є стенд із копією резолюції, а щороку в грудні школярі слухають лекції про той день. Це не гучні свята, але тиха шана — мов подяка предкам за сміливість. У 2017 році, до сторіччя, навіть поставили пам’ятну дошку — скромну, але красномовну.

Та й у місті лишився дух тих часів. Українська мова, яку тоді відстоювали, тепер звучить вільно. І хоч Бердянськ переживає нові випробування, пам’ять про 1917-й гріє — це був момент, коли місто сказало "я з Україною".

Чому це важливо

Для України резолюція — приклад, як громади творили державу знизу. УЦР була головою, але міста й села — її руками. Бердянськ показав, що навіть невелика рада може змінити хід подій. І хоч УНР упала, ці кроки проклали дорогу до 1991-го.

Це також нагадування: свобода — не подарунок, а боротьба. Тоді, в 1917-му, бердянці ризикнули — і хоч програли бій, виграли місце в історії. Їхній голос став частиною великого "ми" — українців, які не здаються.

Резолюція Бердянської міської ради від 12 грудня 1917 року — це більше, ніж історичний факт. Це крик душі, який пролунав у часи хаосу й надії. Бердянськ тоді обрав Україну, і хоч буря більшовиків змила той вибір, він залишився в пам’яті як символ віри в себе. Ця історія вчить: кожен крок до свободи важить, навіть якщо попереду поразка.

А ще вона нагадує нам, сучасним, що державу будують не лише в столицях. Малі міста, як Бердянськ, сто років тому клали свої цеглинки в фундамент України. І сьогодні, коли ми знову боремося за своє, їхній приклад — як маяк: іди вперед, навіть якщо страшно.

P.S. Ті, хто голосував у 1917-му, не знали, що ми читатимемо їхні слова. Але вони вірили. Може, і нам варто повірити — у себе й у нашу Україну?