Кафедральний собор у Катеринославі: історія, факти, деталі

Кафедральний собор у Катеринославі – це не просто архітектурна перлина, а й відлуння багатої історії краю, що нині відомий як Дніпро. Заснований у часи розквіту імперських амбіцій Катерини II, цей храм мав стати символом величі Новоросії. Його доля сповнена драматизму: від грандіозних планів до занепаду й відродження. У цій статті ми зануриємося в перипетії створення собору, розкриємо технічні деталі, історичні факти та його значення для міста. Готуйтеся до подорожі в минуле, де кожен камінь розповідає свою історію!

Мріяти про величне місто на берегах Дніпра почали ще наприкінці XVIII століття, коли Катерина II прагнула закріпити свої завоювання на півдні імперії. Ідея зведення кафедрального собору в Катеринославі народилася в уяві князя Григорія Потьомкіна – людини, чиї амбіції сягали далеко за межі звичайного. У 1784 році він подав імператриці проєкт, який мав вразити світ: місто-фортеця з розкішним храмом у центрі. Собор Преображення Господнього, як його задумали, мав стати не просто культовою спорудою, а й знаком тріумфу російської держави над османськими землями. Перший камінь заклали 9 травня 1787 року під час подорожі Катерини II південними землями – подія, що увійшла в історію як символічна закладка нового етапу.

Проте не все було так гладко. Потьомкін бачив собор грандіозним – із 12 престолами та висотою, що перевищувала б усі тогочасні храми імперії. Та реальність виявилася суворішою: смерть імператриці в 1796 році та подальший занепад впливу князя поставили проєкт під загрозу. Уже в 1776 році, коли Катеринослав тільки зароджувався на лівому березі Дніпра, будівництво йшло повільно через брак ресурсів і сезонні труднощі – роботи велися лише в теплу пору року. Історики сперечаються: чи варто вважати справжнім початком 1776-й, коли місто лише планували, чи 1787-й, коли почали будувати собор? Ця дискусія досі жива, адже кожен рік додає до історії свій шар загадковості.

Генеза проєкту та вплив Потьомкіна

Григорій Потьомкін не просто мріяв – він діяв. У 1784 році він особисто склав план собору, який затвердила Катерина II 4 вересня того ж року. Храм мав бути велетенським: висота центрального купола – 70 метрів, довжина – понад 100 метрів, а ширина – 60. Це був би один із найбільших соборів Європи! Натхнення черпали з візантійських традицій, але з ноткою імперського розмаху. Потьомкін хотів, щоб собор вражав не лише розмірами, а й оздобленням: мармурові колони, позолочені іконостаси, дзвін вагою 300 пудів, який планували привезти з Чернігова. Та цей дзвін так і залишився там через смерть імператриці – деталь, що додає проєкту присмак незавершеності.

Будівництво розпочалося з розмахом: у 1787 році на високому правому березі Дніпра зібрали майстрів, інженерів і тисячі робітників. Перший етап передбачав закладку фундаменту – завдання не з легких, адже ґрунти були хиткими, а місцевий камінь потребував обробки. За два роки, до 1789-го, вдалося звести лише основу висотою 3 метри. Та й це коштувало дорого: на роботи витратили понад 100 тисяч карбованців – сума, що дорівнювала річному бюджету невеликого міста. Історик Дмитро Яворницький писав, що Потьомкін "бачив у соборі не лише храм, а й пам’ятник своїй славі". Але чи був цей задум реальним, чи лише марнославною фантазією?

Технічні виклики першого етапу

Будівництво собору зіткнулося з купою перепон. По-перше, місце обрали невдале – пагорб хоч і мальовничий, але схильний до зсувів. Інженери того часу не мали сучасних технологій, тож укріплення фундаменту стало справжнім випробуванням. Камінь возили з віддалених кар’єрів, а дерево – з північних губерній, що ускладнювало логістику. У 1788 році звели перші стіни заввишки 5 метрів, але через брак фінансування роботи загальмували. До того ж, клімат додавав клопоту: взимку все завмирало, а влітку дощі розмивали недобудоване.

Цікаво, що в проєкті брали участь іноземні фахівці. Італійський архітектор Джузеппе Сарті, відомий як музикант, долучився до планування, хоча його роль досі викликає суперечки. Дехто вважає, що він лише консультував, інші – що вніс ключові ідеї в оздоблення. У 1791 році, коли Потьомкін помер, собор стояв недобудований – лише 20% від задуманого було реалізовано. Ця зупинка стала поворотним моментом: чи варто було продовжувати, чи краще зосередитися на чомусь скромнішому? Історики досі розмірковують, чи не переоцінили можливості тогочасної інфраструктури.

Кафедральний собор у Катеринославі пройшов шлях від амбітного задуму до майже повного забуття, а потім – до нового життя. Ось як це відбувалося:

• 1776–1787: Зародження ідеї та підготовка. Ще до офіційної закладки в 1787 році місто планували як адміністративний центр. У 1777–1778 роках звели перші укріплення, а собор мав стати його серцем. До 1787-го витратили 50 тисяч карбованців на розвідку місця та ескізи. Та це був лише початок – грандіозний задум вимагав значно більше.
• 1787–1791: Активна фаза будівництва. За чотири роки підняли фундамент і частину стін. У 1789-му планували завершити перший ярус, але смерть Потьомкіна перекреслила ці надії. На той момент на проєкт пішло 120 тисяч карбованців і праця 2000 робітників.
• 1791–1830: Занепад і стагнація. Після смерті Катерини II у 1796 році фінансування припинили. Собор стояв недобудований – лише скелет із каменю висотою 10 метрів. У 1801 році його навіть хотіли розібрати, але місцева громада відстояла руїни. До 1820-х тут гуляли вітри, а каміння розтягували на господарські потреби.
• 1830–1887: Відродження та переосмислення. У 1830-х роках новий імператор Микола I вирішив завершити храм, але вже в іншому вигляді. Архітектор Андрій Меленський переробив проєкт, зменшивши масштаб: висота купола стала 50 метрів, а престолів – лише 3. Будівництво завершилося в 1837 році, витративши ще 80 тисяч карбованців.
• 1887 і далі: Ювілей і сучасність. У 1887 році святкували 100-річчя закладки собору. До цієї дати його оновили: додали фрески, позолоту й орган за 15 тисяч карбованців. Сьогодні це Спасо-Преображенський собор у Дніпрі – скромніший, ніж мріяв Потьомкін, але все ще величний.

Цей шлях вражає своєю неоднозначністю. З одного боку, занепад у XIX столітті здається провалом – грандіозний задум так і не втілився в первинному вигляді. З іншого, відродження собору показує силу місцевої громади, яка не дала йому зникнути. У 1830-х Меленський створив щось нове, адаптувавши проєкт до реалій: замість 70-метрового гіганта з’явився храм із куполом 50 метрів і площею 800 квадратних метрів. Чи втратив собор свою унікальність через це? Дехто каже, що так, адже Потьомкін бачив його інакше. Але для Дніпра він став символом стійкості.

Порівняйте: у Європі того часу собори будували століттями – скажімо, Кельнський собор завершували 600 років. У Катеринославі ж усе стиснулося до 50 років активної роботи з довгими паузами. Це додає історії нотку драматизму: від мрії до руїн, а потім до нового втілення. Історик Яворницький називав собор "пам’ятником нездійсненних сподівань", але чи не в цьому його шарм?

Кафедральний собор не просто прикрашав Катеринослав – він формував його ідентичність. У XVIII столітті місто було форпостом імперії, а храм мав стати духовним осередком, що об’єднує козаків, переселенців і чиновників. У 1787 році, коли його закладали, населення міста ледве сягало 3000 осіб, але Потьомкін бачив тут мегаполіс із 50 тисячами жителів. Собор мав підкреслити цей статус: його планували видно з усіх куточків долини Дніпра. Навіть недобудований, він притягував увагу – у 1790-х тут проводили ярмарки, а руїни стали місцевою легендою.

У сучасному Дніпрі Спасо-Преображенський собор – це більше, ніж храм. Він нагадує про бурхливе минуле міста, що виросло з невеликого поселення до промислового гіганта. У 1887 році, коли святкували століття закладки, населення Катеринослава вже перевищило 100 тисяч, а собор став його візитівкою. Сьогодні тут проводять служби, концерти органної музики й екскурсії. Площа навколо – 1,5 гектара – стала улюбленим місцем відпочинку. Хтось бачить у ньому лише релігійний об’єкт, але для багатьох це символ незламності міста, що пережило війни, революції й перебудови.

Кафедральний собор у Катеринославі – це історія про мрії, які зіткнулися з реальністю, але все ж залишили слід. Від задуму Потьомкіна в 1784 році до скромнішого втілення Меленського в 1837-му храм пройшов шлях, сповнений злетів і падінь. Він не став таким, як його бачили в XVIII столітті – без 12 престолів і 70-метрового купола, – але зберіг дух епохи. Сьогодні це не лише архітектурна пам’ятка, а й свідок того, як Катеринослав перетворився на Дніпро. Його історія вчить: навіть незавершені проєкти можуть мати значення, якщо громада береже їх для майбутнього.

P.S. Отак і стоїть цей собор – мов мовчазний оповідач, що шепоче нам про минуле. Чи не в цьому його справжня велич – не в розмірах, а в тому, як він зумів вистояти й стати частиною нашого сьогодення?