Кафедральний собор у Катеринославі: історія, факти, деталі

Дізнайтесь про величний собор Катеринослава: його історію, будівництво та значення. Факти, дати, імена – усе в одній статті. Відкрийте минуле Дніпра!

Кафедральний собор у Катеринославі – це не просто архітектурна перлина, а й відлуння багатої історії краю, що нині відомий як Дніпро. Заснований у часи розквіту імперських амбіцій Катерини II, цей храм мав стати символом величі Новоросії. Його доля сповнена драматизму: від грандіозних планів до занепаду й відродження. У цій статті ми зануриємося в перипетії створення собору, розкриємо технічні деталі, історичні факти та його значення для міста. Готуйтеся до подорожі в минуле, де кожен камінь розповідає свою історію!

Витоки ідеї Кафедрального собору в Катеринославі

Мріяти про величне місто на берегах Дніпра почали ще наприкінці XVIII століття, коли Катерина II прагнула закріпити свої завоювання на півдні імперії. Ідея зведення кафедрального собору в Катеринославі народилася в уяві князя Григорія Потьомкіна – людини, чиї амбіції сягали далеко за межі звичайного. У 1784 році він подав імператриці проєкт, який мав вразити світ: місто-фортеця з розкішним храмом у центрі. Собор Преображення Господнього, як його задумали, мав стати не просто культовою спорудою, а й знаком тріумфу російської держави над османськими землями. Перший камінь заклали 9 травня 1787 року під час подорожі Катерини II південними землями – подія, що увійшла в історію як символічна закладка нового етапу.

Проте не все було так гладко. Потьомкін бачив собор грандіозним – із 12 престолами та висотою, що перевищувала б усі тогочасні храми імперії. Та реальність виявилася суворішою: смерть імператриці в 1796 році та подальший занепад впливу князя поставили проєкт під загрозу. Уже в 1776 році, коли Катеринослав тільки зароджувався на лівому березі Дніпра, будівництво йшло повільно через брак ресурсів і сезонні труднощі – роботи велися лише в теплу пору року. Історики сперечаються: чи варто вважати справжнім початком 1776-й, коли місто лише планували, чи 1787-й, коли почали будувати собор? Ця дискусія досі жива, адже кожен рік додає до історії свій шар загадковості.

Архітектурний задум і перші кроки будівництва

Генеза проєкту та вплив Потьомкіна

Григорій Потьомкін не просто мріяв – він діяв. У 1784 році він особисто склав план собору, який затвердила Катерина II 4 вересня того ж року. Храм мав бути велетенським: висота центрального купола – 70 метрів, довжина – понад 100 метрів, а ширина – 60. Це був би один із найбільших соборів Європи! Натхнення черпали з візантійських традицій, але з ноткою імперського розмаху. Потьомкін хотів, щоб собор вражав не лише розмірами, а й оздобленням: мармурові колони, позолочені іконостаси, дзвін вагою 300 пудів, який планували привезти з Чернігова. Та цей дзвін так і залишився там через смерть імператриці – деталь, що додає проєкту присмак незавершеності.

Будівництво розпочалося з розмахом: у 1787 році на високому правому березі Дніпра зібрали майстрів, інженерів і тисячі робітників. Перший етап передбачав закладку фундаменту – завдання не з легких, адже ґрунти були хиткими, а місцевий камінь потребував обробки. За два роки, до 1789-го, вдалося звести лише основу висотою 3 метри. Та й це коштувало дорого: на роботи витратили понад 100 тисяч карбованців – сума, що дорівнювала річному бюджету невеликого міста. Історик Дмитро Яворницький писав, що Потьомкін "бачив у соборі не лише храм, а й пам’ятник своїй славі". Але чи був цей задум реальним, чи лише марнославною фантазією?

Технічні виклики першого етапу

Будівництво собору зіткнулося з купою перепон. По-перше, місце обрали невдале – пагорб хоч і мальовничий, але схильний до зсувів. Інженери того часу не мали сучасних технологій, тож укріплення фундаменту стало справжнім випробуванням. Камінь возили з віддалених кар’єрів, а дерево – з північних губерній, що ускладнювало логістику. У 1788 році звели перші стіни заввишки 5 метрів, але через брак фінансування роботи загальмували. До того ж, клімат додавав клопоту: взимку все завмирало, а влітку дощі розмивали недобудоване.

Цікаво, що в проєкті брали участь іноземні фахівці. Італійський архітектор Джузеппе Сарті, відомий як музикант, долучився до планування, хоча його роль досі викликає суперечки. Дехто вважає, що він лише консультував, інші – що вніс ключові ідеї в оздоблення. У 1791 році, коли Потьомкін помер, собор стояв недобудований – лише 20% від задуманого було реалізовано. Ця зупинка стала поворотним моментом: чи варто було продовжувати, чи краще зосередитися на чомусь скромнішому? Історики досі розмірковують, чи не переоцінили можливості тогочасної інфраструктури.

Етапи розвитку собору: від занепаду до відродження

Кафедральний собор у Катеринославі пройшов шлях від амбітного задуму до майже повного забуття, а потім – до нового життя. Ось як це відбувалося:

• 1776–1787: Зародження ідеї та підготовка. Ще до офіційної закладки в 1787 році місто планували як адміністративний центр. У 1777–1778 роках звели перші укріплення, а собор мав стати його серцем. До 1787-го витратили 50 тисяч карбованців на розвідку місця та ескізи. Та це був лише початок – грандіозний задум вимагав значно більше.
• 1787–1791: Активна фаза будівництва. За чотири роки підняли фундамент і частину стін. У 1789-му планували завершити перший ярус, але смерть Потьомкіна перекреслила ці надії. На той момент на проєкт пішло 120 тисяч карбованців і праця 2000 робітників.
• 1791–1830: Занепад і стагнація. Після смерті Катерини II у 1796 році фінансування припинили. Собор стояв недобудований – лише скелет із каменю висотою 10 метрів. У 1801 році його навіть хотіли розібрати, але місцева громада відстояла руїни. До 1820-х тут гуляли вітри, а каміння розтягували на господарські потреби.
• 1830–1887: Відродження та переосмислення. У 1830-х роках новий імператор Микола I вирішив завершити храм, але вже в іншому вигляді. Архітектор Андрій Меленський переробив проєкт, зменшивши масштаб: висота купола стала 50 метрів, а престолів – лише 3. Будівництво завершилося в 1837 році, витративши ще 80 тисяч карбованців.
• 1887 і далі: Ювілей і сучасність. У 1887 році святкували 100-річчя закладки собору. До цієї дати його оновили: додали фрески, позолоту й орган за 15 тисяч карбованців. Сьогодні це Спасо-Преображенський собор у Дніпрі – скромніший, ніж мріяв Потьомкін, але все ще величний.

Цей шлях вражає своєю неоднозначністю. З одного боку, занепад у XIX столітті здається провалом – грандіозний задум так і не втілився в первинному вигляді. З іншого, відродження собору показує силу місцевої громади, яка не дала йому зникнути. У 1830-х Меленський створив щось нове, адаптувавши проєкт до реалій: замість 70-метрового гіганта з’явився храм із куполом 50 метрів і площею 800 квадратних метрів. Чи втратив собор свою унікальність через це? Дехто каже, що так, адже Потьомкін бачив його інакше. Але для Дніпра він став символом стійкості.

Порівняйте: у Європі того часу собори будували століттями – скажімо, Кельнський собор завершували 600 років. У Катеринославі ж усе стиснулося до 50 років активної роботи з довгими паузами. Це додає історії нотку драматизму: від мрії до руїн, а потім до нового втілення. Історик Яворницький називав собор "пам’ятником нездійсненних сподівань", але чи не в цьому його шарм?

Значення собору для Катеринослава та сучасного Дніпра

Кафедральний собор не просто прикрашав Катеринослав – він формував його ідентичність. У XVIII столітті місто було форпостом імперії, а храм мав стати духовним осередком, що об’єднує козаків, переселенців і чиновників. У 1787 році, коли його закладали, населення міста ледве сягало 3000 осіб, але Потьомкін бачив тут мегаполіс із 50 тисячами жителів. Собор мав підкреслити цей статус: його планували видно з усіх куточків долини Дніпра. Навіть недобудований, він притягував увагу – у 1790-х тут проводили ярмарки, а руїни стали місцевою легендою.

У сучасному Дніпрі Спасо-Преображенський собор – це більше, ніж храм. Він нагадує про бурхливе минуле міста, що виросло з невеликого поселення до промислового гіганта. У 1887 році, коли святкували століття закладки, населення Катеринослава вже перевищило 100 тисяч, а собор став його візитівкою. Сьогодні тут проводять служби, концерти органної музики й екскурсії. Площа навколо – 1,5 гектара – стала улюбленим місцем відпочинку. Хтось бачить у ньому лише релігійний об’єкт, але для багатьох це символ незламності міста, що пережило війни, революції й перебудови.

Кафедральний собор у Катеринославі – це історія про мрії, які зіткнулися з реальністю, але все ж залишили слід. Від задуму Потьомкіна в 1784 році до скромнішого втілення Меленського в 1837-му храм пройшов шлях, сповнений злетів і падінь. Він не став таким, як його бачили в XVIII столітті – без 12 престолів і 70-метрового купола, – але зберіг дух епохи. Сьогодні це не лише архітектурна пам’ятка, а й свідок того, як Катеринослав перетворився на Дніпро. Його історія вчить: навіть незавершені проєкти можуть мати значення, якщо громада береже їх для майбутнього.

P.S. Отак і стоїть цей собор – мов мовчазний оповідач, що шепоче нам про минуле. Чи не в цьому його справжня велич – не в розмірах, а в тому, як він зумів вистояти й стати частиною нашого сьогодення?