Готель «Ермітаж» у Вінниці: Історія УНР 1919 року

У 1919 році, коли вирувала Українська війна за незалежність, Вінниця стала тимчасовим притулком для Директорії Української Народної Республіки. Готель «Ермітаж», що гордо височів у центрі міста, прихистив лідерів, які боролися за свободу України. Ця стаття розкриває не лише історію самої будівлі, а й її роль у доленосних подіях того часу. Ми зануримось у деталі, від архітектурних особливостей до політичних перипетій, щоб зрозуміти, чому цей готель став символом боротьби. Приготуйтесь до подорожі в минуле, сповненої фактів, імен і несподіваних поворотів!

У лютому 1919 року Вінниця несподівано опинилась у центрі української історії. Директорія УНР, змушена тікати від більшовицького наступу, обрала це місто своєю тимчасовою базою. Готель «Ермітаж», що вже тоді був відомою спорудою, став не просто дахом над головою, а справжнім осередком державотворення. Тут, у стінах із вишуканим декором, вирішувались долі нації. Цей період хоч і тривав недовго, залишив по собі відлуння, яке відчувається й досі. Що ж робило цей готель особливим і як він пов’язаний із боротьбою за незалежність?

«Ермітаж» не був випадковим вибором. Його розташування у Вінниці, що на той час мала розвинену інфраструктуру та стратегічне значення, зробило його ідеальним прихистком для уряду. У 1919 році сюди з’їжджались політики, військові й дипломати, а коридори гуділи від дискусій. Ця стаття — не просто переказ подій, а спроба оживити той час, коли готель став свідком і учасником боротьби за українську державність. Ми пройдемось по кожному закутку цієї історії, щоб розкрити її багатогранність.

Диво Модерну в Серці Вінниці

Готель «Ермітаж» з’явився на світанку 20-го століття, приблизно в 1900-х роках, коли Вінниця переживала економічний підйом. Ця будівля, виконана в стилі модерн, вражала сучасників. Витончені лінії фасаду, пишні орнаменти й арочні вікна робили її справжньою перлиною. Всередині — просторі зали, оздоблені ліпниною, і сходи з кованими перилами, що вели до номерів із високими стелями. У ті часи готель оснастили електрикою та опаленням — розкіш, доступна далеко не всім. Він одразу став улюбленим місцем для купців, артистів і місцевих вельмож.

Та «Ермітаж» був не лише про комфорт. Його архітектура відображала дух епохи — прагнення до нового, прогресивного. Побудований коштом місцевих підприємців, він символізував амбіції Вінниці стати чимось більшим, ніж провінційним містечком. Уявіть: ще до революційних подій тут зупинялись гості з усієї Російської імперії, а в ресторані на першому поверсі звучали тости за процвітання. Цей готель був ніби передвісником бурхливих змін, які чекали місто попереду.

Від Розкоші до Політичного Штабу

Коли в лютому 1919 року Директорія ступила на поріг «Ермітажу», готель уже мав солідну репутацію. Але війна змінила все. Розкішні номери стали кабінетами, а обідній зал — місцем для нарад. Уявіть собі картину: за вікнами — холодний вітер, у місті — тривога, а в готелі кипить робота. Стіни, що раніше чули сміх і музику, тепер вбирали напружені розмови про долю країни. Після від’їзду Директорії в кінці 1919 року «Ермітаж» не втратив своєї ваги — у радянські часи тут розміщувались різні установи, а під час Другої світової війни він навіть пережив обстріли.

Цікаво, що готель зберіг свій вигляд попри всі лихоліття. У 1990-х роках, коли Україна здобула незалежність, його почали реставрувати, повертаючи первісний шарм. Сьогодні це пам’ятка, яка нагадує про минуле. Але в 1919-му ніхто й не здогадувався, що ці стіни стануть частиною великої історії. Як гадаєте, чи відчували тодішні гості, що перебувають у серці боротьби?

Чому Вінниця Стала Прихистком?

Директорія УНР перебралась до Вінниці 2 лютого 1919 року. Причина проста, але драматична: Київ захопили більшовики. Лінія фронту зміщувалась, і столиця стала небезпечною. Вінниця ж, розташована за 260 кілометрів від Києва, мала залізничне сполучення й відносну стабільність. До того ж Поділля було осередком української свідомості, а місцева громада підтримувала УНР. Так місто стало тимчасовим осердям влади — з 2 лютого до кінця травня 1919 року тут ухвалювали ключові рішення.

Та вибір Вінниці не був бездоганним. Близькість фронту, брак ресурсів і слабка координація з союзниками ускладнювали роботу. Уявіть: щойно Директорія розгорнула діяльність, як надійшли звістки про наступ Червоної армії. Але навіть у таких умовах готель «Ермітаж» став фортецею духу. Тут підписували укази, планували контрнаступи й намагались вдихнути життя в ідею незалежності. Цей період — приклад того, як відчай межує з надією.

Хто Керував і Що Відбувалось?

Перебування Директорії у Вінниці — це історія людей, які творили її долю. Ось ключові постаті того часу:

• Володимир Винниченко: письменник і політик, очолював Директорію до 10 лютого 1919 року. Він пішов у відставку через конфлікт із Петлюрою, вважаючи, що боротьба приречена без підтримки Заходу. Його відхід став ударом, але й сигналом до змін.
• Симон Петлюра: став головою 11 лютого 1919 року. Військовий лідер із харизмою, він намагався об’єднати армію й народ. У Вінниці Петлюра координував оборону й шукав союзників — від Польщі до Антанти.
• Федір Швець: геолог за фахом, член Директорії. У травні 1919 року виїхав за кордон із дипломатичною місією, сподіваючись дістати підтримку. Його зусилля, на жаль, були марними.
• Андрій Макаренко: ще один член, який також покинув Вінницю для переговорів за кордоном. Його від’їзд послабив команду, але показав прагнення до міжнародного визнання.
• Опанас Андрієвський: менш відомий, але активний учасник. У Вінниці він відповідав за внутрішні справи, намагаючись втримати хаос.

Події у Вінниці були напруженими. У січні 1919 року в Києві відбувся Трудовий конгрес, який визнав Директорію легітимною владою. Але вже в лютому уряд мусив тікати. У готелі «Ермітаж» Петлюра підписав наказ про реорганізацію армії 15 березня 1919 року, сподіваючись зупинити ворога. Та сил бракувало — до травня більшовики підійшли впритул, і Директорія переїхала до Кам’янця-Подільського.

Тутешній період — це ще й дипломатичні маневри. У квітні 1919 року до Вінниці приїжджали представники Антанти, але обіцянки допомоги залишились словами. Усе це відбувалось у стінах «Ермітажу», де кожен день був боротьбою за виживання. Чи могли вони зробити більше? Мабуть, ні — обставини були сильнішими.

Глибокий Розбір: Значення Перебування

Перебування Директорії у Вінниці стало поворотним моментом. Це був час, коли українська державність висіла на волосині. Попри поразки, цей період показав силу духу. У готелі «Ермітаж» народжувались ідеї, які пізніше надихали нові покоління. Але чому все пішло не так? Внутрішні чвари між Винниченком і Петлюрою, брак єдності в армії та ігнорування з боку Заходу — ось головні причини. Та навіть у цій безнадії Вінниця стала символом опору, а готель — його серцем.

Другий аспект — це вплив на місцевих. Вінничани бачили, як їхнє місто стало ареною історії. Багато хто долучався до боротьби, попри страх. У травні 1919 року, коли Директорія покидала місто, залишився не лише смуток, а й гордість. Цей короткий епізод показав: навіть у найтемніші часи українці готові стояти за своє. «Ермітаж» став свідком цієї відваги, а його стіни — німими хроністами.

Нарешті, варто глянути ширше. Перебування у Вінниці — це урок про те, як зовнішні сили можуть зруйнувати мрію. Без підтримки Антанти чи Польщі УНР не мала шансів. Але чи була альтернатива? Можливо, якби Директорія ризикнула раніше укласти союз із Польщею, доля склалась би інакше. Та історія не терпить «якби». У підсумку, Вінниця й «Ермітаж» стали пам’ятниками не лише боротьби, а й незламності.

Місто в Епіцентрі Подій

У 1919 році Вінниця гуділа, наче вулик. Населення — близько 50 тисяч осіб — жило в ритмі війни. Вулиці заполонили біженці з Києва, солдати в поношених шинелях і вози з припасами. Готель «Ермітаж» стояв у центрі цього виру, притягуючи погляди. Тутешні жителі пишались, що їхнє місто стало столицею, хоч і тимчасовою. Але радість змішувалась із тривогою — більшовики були за кілька десятків кілометрів, а гармати гуділи дедалі ближче.

Місто жило контрастами. Поки в «Ермітажі» планували майбутнє, на базарах бракувало хліба. У лютому 1919 року ввели комендантську годину, а в березні почали мобілізацію. Молоді хлопці йшли в армію УНР, часто прямо з порогу домівок. Водночас Вінниця залишалась осередком культури — діяли школи, друкувались газети, а в театрі ставили патріотичні п’єси. Цей дух боротьби пронизував усе, від шинків до церков.

Як Директорія Змінила Повсякдення

Присутність Директорії оживила Вінницю, але й додала напруги. У готелі «Ермітаж» гості бачили не лише урядовців, а й іноземних емісарів — французів, поляків, навіть американців. Це створювало ілюзію, що світ не забув про Україну. Місцеві крамарі намагались заробити на приїжджих, а діти бігали за солдатами, випрошуючи цукерки. Але війна нагадувала про себе: у квітні 1919 року через місто пройшло кілька тисяч поранених, яких розміщали в шпиталях.

Для простих вінничан «Ермітаж» став символом. Хтось вбачав у ньому надію, хтось — марну мрію. У травні, коли Директорія виїхала, місто затихло. Але той короткий спалах слави залишив слід. Люди розповідали історії про Петлюру, який нібито гуляв парком біля готелю, чи про таємні наради в підвалах. Чи правда це? Хтозна. Та ці байки додавали Вінниці особливого шарму.

Доля Готелю Після 1919 Року

Коли Директорія покинула Вінницю в травні 1919 року, «Ермітаж» не втратив своєї ролі. У 1920-х роках, за радянської влади, його перетворили на адміністративну будівлю — тут розміщувались партійні комітети. Під час Другої світової війни готель зазнав пошкоджень від бомбардувань, але вистояв. У 1944 році, після визволення міста, його відбудували, зберігши модерні риси. У 1970-х тут навіть працював музей, присвячений революційним подіям.

Після здобуття Україною незалежності в 1991 році «Ермітаж» отримав нове життя. У 1995 році почалась реставрація, яка тривала майже десятиліття. Сьогодні це історична пам’ятка, відкрита для туристів. На фасаді — меморіальна дошка, що згадує перебування Директорії. Усередині зберегли частину інтер’єрів — сходи, люстри, навіть старовинні двері. Стоячи там, відчуваєш, як час завмер, переносячи нас у 1919-й.

Вшанування та Значення Сьогодні

Спадщина «Ермітажу» — це не лише камінь і штукатурка. У Вінниці щороку проводять заходи до річниці перебування Директорії — лекції, виставки, реконструкції. У 2019 році, до сторіччя подій, біля готелю відкрили невеликий сквер імені Симона Петлюри. Місцеві історики називають цей період «вінницьким феноменом» — коли маленьке місто стало серцем нації. Чи не дивно, що одна будівля може увібрати стільки доленосних моментів?

Готель і досі вабить допитливих. Туристи фотографуються на його тлі, а гіди розповідають про ті буремні місяці. Для українців «Ермітаж» — нагадування про те, що незалежність не дається легко. Його стіни мовчать, але їхня історія кричить. Ця споруда — свідок боротьби, який пережив війни й режими, щоб донести до нас відгомін 1919 року.

Готель «Ермітаж» у Вінниці — це більше, ніж архітектурна пам’ятка. Це місце, де в 1919 році билось серце української державності. Коротке перебування Директорії залишило по собі не лише спогади, а й урок: навіть у найтемніші часи народ здатен боротись. Від розкішного готелю до політичного штабу, від війни до відродження — «Ермітаж» увібрав у себе цілу епоху. Сьогодні він стоїть як символ незламності, нагадуючи, що кожна цеглина в його стінах — це частинка нашої історії.

П.S. Історія «Ермітажу» — це не просто минуле, а жива оповідь про те, як мрії про свободу проростають крізь хаос і руїни. Чи не в цьому сила нашого народу?