Фаррухру Парса: перша жінка-міністр Ірану, розстріляна в 1980 р.

Дізнайтесь про долю Фаррухру Парса – першої жінки-міністра Ірану. Її боротьба за права жінок закінчилась трагедією – розстрілом у 1980 році за відмову носити хустку. Унікальні факти та історія.

Фаррухру Парса – ім’я, що стало символом відваги та боротьби за свободу в Ірані. Ця видатна жінка увійшла в історію як перша міністерка країни, очоливши Міністерство освіти в 1968 році. Її життя обірвалось трагічно – 8 травня 1980 року Парсу розстріляли після Іранської революції за принципову відмову покрити голову хусткою. Ця стаття розкриває її шлях: від народження в прогресивній родині до героїчного спротиву новій владі. Ми зануримось у деталі її біографії, політичної діяльності та спадщини, що й досі надихає.

Ранні роки та витоки боротьби Фаррухру Парса

Фаррухру Парса з’явилась на світ 21 березня 1922 року в місті Кум, що в Ірані. Її народження припало на період, коли країна перебувала під владою династії Каджарів, а суспільство було просякнуте консервативними традиціями. Проте її родина вирізнялась прогресивністю. Мати, Фахре-Афаг Парса, була редакторкою першого жіночого журналу «Джахан-є зен» («Світ жінки») і невтомною поборницею права жінок на освіту. Через ці ідеї її разом із чоловіком Фаррухдином Парсою у 1921 році засудили до домашнього арешту в Кумі, куди їх вигнав уряд Ахмеда Кавама. Саме там, у вигнанні, народилась Фаррухру – майбутня революціонерка.

Дитинство Фаррухру пройшло в атмосфері боротьби за справедливість. Її мати не лише писала статті, а й надихала доньку власним прикладом. У 1930-х роках Фахре-Афаг стала однією з лідерок Асоціації патріотичних жінок Ірану, яка виступала за емансипацію. Ця спадщина сформувала у Фаррухру тверде переконання: жінки мають право на освіту і свободу. Вона здобула медичну освіту, а згодом стала викладачкою у школі імені Жанни д’Арк у Тегерані, де серед її учениць була майбутня імператриця Фарах Діба. Так почався її шлях до змін.

Політичний злет: від парламенту до міністерського крісла

Вхід у політику та боротьба за права жінок

Політична кар’єра Фаррухру Парса розпочалась у 1963 році, коли шах Мохаммед Реза Пахлаві дозволив жінкам брати участь у виборах. Її обрали до парламенту – це був прорив для Ірану. Того ж року вона звернулась до шаха з петицією, вимагаючи виборчих прав для жінок. Її наполегливість увінчалась успіхом: після конституційного референдуму 1963 року іранки отримали право голосу. Цей тріумф став першим кроком до її майбутньої слави.

Парламентська діяльність Парса була сповнена пристрасті. Вона зосередилась на реформуванні освіти та сімейного законодавства. У 1965 році її призначили заступницею міністра освіти – посада, що дала змогу втілювати ідеї в життя. Фаррухру вірила, що освіта – ключ до прогресу. Її ініціативи, як-от безкоштовне харчування для школярів, викликали захват у простих людей, але дратували консерваторів. Її діяльність заклала фундамент для призначення на посаду міністерки.

Міністерка освіти: реформи та супротив

27 серпня 1968 року Фаррухру Парса стала міністеркою освіти в уряді Аміра Аббаса Ховейди, увійшовши в історію як перша жінка на такій посаді в Ірані. Її каденція (1968–1971) була бурхливою. Вона запровадила програму безкоштовного харчування для всіх учнів – амбітний проєкт, який охопив мільйони дітей. Але брак шкільних їдалень змусив її ініціювати будівництво нових приміщень – крок, що коштував державі значних ресурсів.

Та її реформи наштовхнулись на шалений спротив духовенства. Консерватори звинувачували Парса у «розтраті коштів» і навіть у симпатіях до бахаїзму – релігійної течії, яку в Ірані вважали єретичною. Її називали «поборницею розпусти» через прагнення модернізувати освіту. Проте Фаррухру не зламалась. Вона продовжувала працювати, навіть коли погрози ставали дедалі гучнішими. Її трирічне правління стало золотим віком для іранських шкіл, але й посіяло зерна її майбутньої трагедії.

Іранська революція та суд над Фаррухру Парса

Іранська революція 1979 року перевернула життя Фаррухру Парса з ніг на голову. Після повалення шаха Мохаммеда Рези Пахлаві до влади прийшли ісламські фундаменталісти на чолі з аятолою Хомейні. Усе, за що боролась Парса – права жінок, світська освіта, – стало мішенню для нової влади. Її арештували у 1979 році, звинувативши у «розповсюдженні гріха на землі» та «запереченні Аллаха». Головним приводом стала її відмова носити хустку – символ покори, який вона вважала приниженням.

Суд над Парса у 1979 році був фарсом. Її звинувачували у співпраці з шахським режимом, хоча вона лише виконувала свої обов’язки. Іронія долі полягала в тому, що революціонери, які її судили, – Мохаммад Бехешті, Мохаммед-Джавад Бахонар та Мохаммед-Алі Раджаї – самі здобули освіту завдяки її реформам. Саме за її каденції міністерство фінансувало ісламські школи, зокрема в Гамбурзі та Тегерані. Але це не врятувало її від гніву нової влади.

Ось ключові моменти її боротьби під час революції:

• Відмова від хустки як протест. Фаррухру відкрито заявила, що не носитиме чадру, адже це означало б зречення її принципів. Її слова в останньому листі до дітей – «Я готова прийняти смерть, аніж жити в ганьбі під покривалом» – стали гімном її непокори.
• Арешт і ув’язнення. У 1979 році її кинули до в’язниці Евін у Тегерані – місця, відомого жорстокими умовами. Там вона провела місяці, чекаючи вироку, але не скорилась тиску.
• Фальшивий судовий процес. Суд тривав недовго. Усі звинувачення базувались на ідеологічних догмах, а не на доказах. Її засудили до страти 8 травня 1980 року – рішення, яке шокувало світ.
• Роль релігійних лідерів. Аятола Хомейні та його прибічники бачили в Парса загрозу своїм ідеалам. Її страта стала сигналом: будь-який спротив новому порядку каратиметься смертю.

Ця трагедія не була просто особистою поразкою. Вона відобразила ширший конфлікт між прогресом і регресом в Ірані. Фаррухру стала жертвою революції, яку частково сама ж і підготувала, адже її реформи виховали покоління, що зрештою обернулось проти неї. Її відмова від хустки була не просто жестом – це був виклик системі, що прагнула повернути жінок у середньовіччя.

Суд над Парса викликав дискусії у світі. Дехто вважав її мученицею за свободу, інші – символом наївності перед лицем фанатизму. Але безсумнівно одне: її смерть стала поворотним моментом, що показав, як далеко готова зайти нова влада, щоб знищити інакодумство. Її останні слова досі лунають як пересторога.

Останній лист і страта: спадщина непокори

Перед стратою 8 травня 1980 року Фаррухру Парса написала останнього листа своїм дітям. Цей документ – не просто прощання, а маніфест її віри. «Я – лікар, тож смерті не боюсь. Я волію зустріти її з розпростертими обіймами, ніж жити в ганьбі, закутана в покривало», – писала вона. Ці рядки вражають силою духу. Вона відкинула будь-які компроміси, обравши смерть замість приниження.

Страта відбулась у Тегерані. Її розстріляли за наказом релігійного суду, який очолювали прибічники Хомейні. Цей акт став кульмінацією її боротьби. У свої 58 років Парса залишила по собі не лише реформи, а й приклад незламності. Її смерть потрясла світову спільноту, але в Ірані про неї намагались забути – офіційна пропаганда зображала її як ворога революції.

Та спадщина Парса пережила її. Її ідеї про освіту й рівність надихнули покоління іранських жінок, які й досі борються за свої права. У 1980-х роках, коли Іран поринув у теократичний морок, її ім’я стало символом опору. Навіть у XXI столітті активістки згадують Парса як ту, хто показала: свобода варта найвищої ціни.

Значення Фаррухру Парса для сучасності

Фаррухру Парса – не просто історична постать, а маяк для тих, хто бореться за справедливість. Її життя і смерть – це урок про те, як одна людина може кинути виклик системі. Сьогодні, коли в Ірані тривають протести проти примусового носіння хіджабу (наприклад, рух після смерті Махси Аміні у 2022 році), ім’я Парса звучить із новою силою. Вона передбачила боротьбу, яка триває й досі.

Її спадщина – це не лише трагедія, а й надія. Освітні реформи, започатковані Парса, заклали основи для сучасної системи навчання в Ірані, хоч і зазнали змін після революції. Її відмова від хустки стала першим актом спротиву, який через десятиліття переріс у масові рухи. Фаррухру довела, що навіть у найтемніші часи одна людина здатна запалити іскру змін. Її історія вчить: свобода – це не подарунок, а здобуток.

P.S. Її голос не змовк. Він лунає в серцях тих, хто не боїться сказати «ні» гнобленню. Фаррухру Парса – це вічна пам’ять про те, що справжня сила – у відвазі бути собою.