Етнографічна карта України 1918: історичні межі та національна ідентичність

У 1918 році Україна стояла на порозі самовизначення й національного відродження. Цей рік ознаменувався не лише політичними змінами, але й активною роботою над визначенням етнографічних меж країни. Однією з найцікавіших і водночас контроверсійних праць того періоду стала етнографічна карта України, що демонструвала ймовірні кордони Української Народної Республіки на підставі національних ознак. Ця карта, зображена на німецькій мові, стала одним з ключових символів боротьби за культурну ідентичність і визволення від багатовікової асиміляції.

Україна 1918 року переживала часи політичної нестабільності. Після розпаду Російської імперії й Першої світової війни країна виявилася між низкою геополітичних інтересів — більшовицькою Росією, Центральними державами, Польщею, Румунією й навіть власними внутрішніми фракціями. Політична мапа тогочасної України зазнавала значних змін, однак основним питанням залишалося національне самовизначення.

Етнографічна карта 1918 року відображала бачення національних кордонів на підставі етнічного складу населення. Карта визначала українські території з позиції етнічної належності більшості населення. Вона обіймала значно ширші межі, ніж сьогоднішні державні кордони України, охоплюючи землі на заході, півдні та сході. Це було ключовим моментом для націоналістичних сил, що прагнули підтвердити право України на ці території.

Політичний контекст карти

На карті, створеній в умовах німецької окупації, було зазначено майбутні кордони України, які базувалися на етнічних й історичних фактах. Важливо зауважити, що ця карта була частиною дипломатичної боротьби, в тому числі під час переговорів з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Етнографічна карта стала інструментом у переговорах Української Народної Республіки, що прагнула легітимізації на міжнародній арені.

Етнографічна карта 1918 року відобразила етнічну мозаїку України, зокрема українців, поляків, росіян, євреїв, румунів та інших. Кожна з цих етнічних груп мала свої чітко окреслені територіальні ареали, що були результатом багатовікового процесу формування національної свідомості й культурних традицій.

Українці: домінуюча нація

За даними тогочасної статистики, більшість населення на територіях, охоплених картою, становили українці. Їхня присутність простягалася далеко за сучасні кордони країни. Території сучасних Польщі, Білорусі й Росії також входили до сфер, де українці мали вагомий етнічний вплив. Це були зокрема Волинь, Холмщина, Поділля, південні частини Білорусі та Кубань.

Інші етнічні групи

• Поляки були зосереджені на заході України, зокрема в Галичині та на Волині, де їхні громади мали значний вплив на місцеву політику й культуру.
• Росіяни населяли переважно східні території України, особливо в районах Харкова й Донбасу, що пізніше стало причиною для російських претензій на ці території.
• Євреї складали важливу частину населення великих міст, таких як Київ, Одеса, та Львів, і мали значний культурний вплив, незважаючи на регулярні утиски.

Карти 1918 року охоплювали великі території, і визначення кордонів базувалося на статистичних даних про етнічний склад населення. Розглянемо головні регіони, що стали предметом суперечок та дискусій того періоду:

• Галичина: У складі Австро-Угорщини, однак етнічно українська більшість надавала претензії на ці землі, що стало основою для майбутньої ЗУНР.
• Кубань: Етнічна приналежність до українців робила цей регіон предметом геополітичних інтересів. Проте після 1920-х років Кубань залишилася під контролем Росії.
• Буковина: Багатонаціональний регіон, де українці разом з румунами складали значну частину населення. Боротьба за цей регіон тривала між Румунією та Україною.

Важливі територіальні моменти

1. Київщина: центр української національної свідомості, місто Київ символізувало серце майбутньої держави.
2. Чорноморські узбережжя: Одеський регіон був стратегічно важливим для торгівлі, а також мав змішане етнічне населення, зокрема українців, росіян і євреїв.

Етнографічна карта не просто відображала територіальні амбіції тогочасної української еліти, вона мала й величезний вплив на міжнародну політику. Зокрема, вона використовувалася під час Брест-Литовських переговорів 1918 року, коли Українська Народна Республіка намагалася відстояти свої права на самовизначення й національні кордони.

Суперечки та наслідки

• Проблема етнічних меншин: Хоча карта була спробою окреслити етнічні межі, на практиці це часто спричиняло конфлікти через інтереси інших народів. Наприклад, польсько-українські конфлікти в Галичині стали результатом таких етнічних претензій.
• Міжнародне визнання: Хоча карта стала важливим аргументом для українських дипломатів, більшість європейських держав на той момент розглядали Україну лише як тимчасовий проект на політичній шахівниці Європи.

Етнографічна карта України 1918 року є яскравим свідченням складної національної й політичної ситуації того часу. Вона відображає не лише етнічний склад населення, а й амбіції національного визволення та державного будівництва. Через політичні інтриги й збройні конфлікти більшість територій, представлених на карті, так і не увійшли до складу сучасної України, однак ці території залишаються частиною історичної пам'яті й національної ідентичності.

P.S. Ця карта й сьогодні залишається символом національних прагнень і невирішених історичних конфліктів, які формують політичний ландшафт сучасної України.