9 травня 1920 року, Хрещатик: Ридз-Смігли приймає парад Києва

9 травня 1920 року Київ побачив незвичну, навіть парадоксальну картину: спільний польсько-український парад на Хрещатику на честь визволення міста від більшовиків. Генерал Едвард Ридз-Смігли, тодішній командувач польської 3-ї армії, приймав дефіле — на відомих світлинах він стоїть помітно на крок-два попереду інших офіцерів на тлі Міської думи, підкреслюючи роль операційного лідера.

Подія стала кульмінацією короткого, але резонансного Київського наступу — спільної кампанії Польщі та УНР, укладеної після Варшавського договору (21 квітня 1920) і військової конвенції (24 квітня 1920). Місто було взяте 7 травня, а вже через два дні головна столична вулиця стала сценою політичного сигналу й військової ритуалізації перемоги.

Варшавський договір і конвенція: політичний вузол операції

Угода Пілсудський—Петлюра (21 квітня 1920) і додаткова військова конвенція (24 квітня) визначили ключові параметри спільних дій: Польща визнавала УНР, кордон по Збручу та спільний наступ для звільнення центральної України від більшовиків. Саме ця рамка надала параду 9 травня виразного дипломатичного сенсу — демонстрації нової конфігурації сил у регіоні.

Польська та українська сторони вкладали у союз різні очікування: для Варшави — це була ланка ширшого проєкту «Міжмор’я», для Директорії УНР — шанс відновити державність. Парад на Хрещатику мав публічно засвідчити, що Київ — столиця союзника, а не окупована адміністративна одиниця.

Оперативний задум і склад сил: хто йшов на Київ

Київський наступ втілювали три польські армії — 3-тя під командуванням Едварда Ридза-Сміглого, 2-га Антонія Лістовського та 6-та Вацлава Івашкевича-Рудошанського; у взаємодії з українськими формуваннями УНР. Саме 3-тя армія стала ударним кулаком, що 7 травня увійшов до міста.

На українському фланзі діяли, зокрема, 6-та Січова стрілецька дивізія під командуванням Марка Безручка і 2-га стрілецька дивізія Олександра Удовиченка; вже 8 травня 6-та взяла на себе залогову службу в столиці — важливий маркер, що Київ передають під українську відповідальність.

Маршрут і церемоніал: від Прорізної до Думської

Парад відбувався на Хрещатику з проходженням від Прорізної вулиці до Думської площі (нині Майдан Незалежності) та поверненням у вихідний пункт. Така траєкторія — класичний міський сценарій для максимального огляду строїв міською публікою та офіційними особами.

Від імені польської сторони парад приймав генерал Едвард Ридз-Смігли, який очолював 3-тю армію — безпосереднього здобувача Києва; саме ця персоніфікація перемоги сформувала головний візуальний наратив дня. Українські частини УНР пройшли поруч із польськими, що підкреслювало союзницький характер події.

Глядачі, символи, звук

Сучасники згадували квіти та вигуки «Слава!» — реакцію мешканців, для яких парад став і полегшенням, і надією на стабілізацію після безперервної зміни влад 1918–1920 років. Символічний меседж був простий: «столиця вільної України» повертається до нормального життя.

Сценографію доповнювала присутність міських будівель — на фото чітко впізнається будинок Міської думи; кадри з кавалерією, гарматними упряжками, маршовими колонами створили іконографію події, що сьогодні широко відтворюється у збірках Wikimedia та пресі.

• Головна фігура — Едвард Ридз-Смігли. Командувач 3-ї армії приймає парад на Хрещатику; його постать у центрі кадру на тлі Думи стала символом акції. Пізніше він стане маршалком Польщі, але у травні 1920-го — це, насамперед, оперативний керівник київської операції.
• Українська 6-та Січова дивізія як столичний гарнізон. Уже 8 травня вона увійшла до Києва, а від 8.05 до 9.06 несла залогову службу; участь у параді засвідчила український суверенітет у міському управлінні. Командир — полковник (згодом генерал-хорунжий) Марко Безручко.
• Маршрут і порядок проходження. Колони рухалися від Прорізної до Думської площі і назад; на фото видно кавалерію та артилерію, що розходяться по міських вулицях. Це відповідало практиці урочистих оглядів початку ХХ століття.
• Міський ландшафт як декорація. Фасади Хрещатика, балкони з глядачами, стовпи телеграфу — все це фіксують кадри з архівних збірок та газетних відбитків. Вони допомагають локалізувати точку зйомки й реконструювати маршрут.
• Чисельність союзних сил у кампанії. До наступу залучили бл. 60 тис. польських та бл. 4 тис. українських бійців (орієнтовні оцінки); парад став публічним кульмінаційним жестом цього військово-політичного партнерства.
• Повітряна підтримка і зв’язок. У травні на київському напрямку діяли польські екіпажі на Breguet 14; хоча літаки не є «парадним» родом військ, авіація забезпечувала розвідку й комунікацію під час операції.
• Лівобережний «шов» війни. Поки місто святкувало, на лівому березі Дніпра точилися бої за Київський плацдарм; зокрема, польські частини стримували 12-ту радянську армію, а на напрямку Броварів фіксували обстріли з більшовицьких панцерних потягів.
• Інфраструктурні вузли. Ланцюговий міст через Дніпро, який польські вояки фотографували у травні, був підірваний у червні під час відступу — яскравий штрих до динаміки фронту після урочистостей.
• Реакція містян. Сучасні описи згадують квіти та вигуки «Слава!» — рідкісну для виснаженого війною Києва єдність емоцій у моменті публічної церемонії.
• Іконографія події у ХХІ столітті. Світлини параду доступні в окремій категорії Wikimedia Commons; вони стали основою численних публікацій і медіаматеріалів у річниці події.

Парад був не лише «протоколом слави», а й інструментом політики пам’яті в реальному часі. Він візуалізував новий порядок: Польща демонструє силу, УНР — суб’єктність (через присутність власної дивізії як гарнізону). Впізнавані кадри з Ридзом-Сміглим попереду строю працювали як метафора — вожака наступу, який залишає місто у руках союзника.

Однак «свято» було обрамлене війною. На тлі дефіле тривала боротьба за лівобережні підступи, проводилися переправи, розгорталися батареї — парад не відміняв оперативних ризиків. Саме тому відразу після церемонії польська адміністрація посилила передачу функцій українським установам і залогі, що відповідало домовленостям Варшавського договору.

В історіографії парад 9 травня нерідко розглядають як «паузу» перед неминучим радянським контрнаступом. Проте його комунікативний ефект — мобілізація київської громади, артикуляція двостороннього союзу — був реальним і суттєвим. Це видно і з того, як часто подію цитують у сучасних українських та польських публікаціях.

Український гарнізон і вихід польських частин

Одразу по церемонії польські сили поступово виводилися з міста; Київський гарнізон перейшов під контроль 6-ї дивізії Армії УНР. Це відповідало стратегічному задуму: формально звільнена столиця має бути під українською юрисдикцією, а польські сили — тримати фронт на підступах.

6-та Січова дивізія несла гарнізонну службу з 8 травня до 9 червня 1920 року; її присутність була важливою й у внутрішньому порядку — від стабілізації адміністрації до забезпечення безпеки на комунікаціях. Командир Марко Безручко згодом прославиться обороною Замостя у серпні–вересні 1920-го.

Контрнаступ Червоної армії і доля плацдарму

На оперативному рівні вирішальною стала боротьба за київський плацдарм на лівому березі Дніпра. Польські частини 3-ї армії стримували 12-ту радянську армію, але загальна стратегічна ситуація погіршувалася під тиском Південно-Західного фронту, зокрема кінноти Будьонного.

Польські сили утримували Київ до середини червня; за даними Інституту національної пам’яті Польщі, їхня присутність у місті тривала до 13 червня 1920 року. Далі — вимушений відступ, підрив ключових переправ (зокрема Ланцюгового мосту) та перегрупування для захисту Правобережжя.

Парад 9 травня 1920 року на Хрещатику — це не тільки урочистість, а й концентрований політичний сигнал. Він підтвердив: союз Пілсудський—Петлюра мав не лише військовий, а й державницький сенс — символічне повернення столиці під українську владу, у присутності союзника, що стоїть «на крок попереду», але не замість господаря. Саме тому місто залишили під охороною 6-ї дивізії УНР, а польські частини зосередилися на прикритті й комунікаціях.

P.S. У ХХІ столітті ці кадри з Хрещатика знову набули голосу: їх друкують медіа, цитує наука, поширюють архіви — і кожного разу вони нагадують, що урочистий марш іде поруч із відповідальністю за політичний вибір. Парад 1920-го — це урок про союз, суб’єктність і ціну часу, коли місто святкує, а фронт уже клекоче неподалік.

Використані джерела (вибірково):

— Інститут національної пам’яті Польщі: опис Київської операції, штурм 7 травня, парад 9 травня, термін перебування польських військ у Києві до 13 червня.

— Вікіпедія (укр./англ.): сторінки про Парад перемоги на Хрещатику 1920 р., маршрут, реакцію киян, передачу міста українському гарнізону.

— Публікації Ukrinform: підтвердження, що парадом керував генерал Едвард Ридз-Смігли.

— Матеріали про 6-ту Січову дивізію та командира Марка Безручка (в т.ч. участь у гарнізоні Києва і пізніші бої).

— Фотозбірки Wikimedia Commons: «Rydz-Śmigły, defilada, Kijów» та категорія «Polish-Ukrainian parade in Kyiv (1920)».

— Оглядові статті про склад польських армій у кампанії (3-я, 2-га, 6-та) та українські з’єднання.